Капельгородський Пилип Йосипович

Пилип народився в багатодітній родині в селі Городище (нині Недригайлівський район на Сумщині). Навчався в сільській школі. Завдяки підтримці священика Василя Флоренського, його батько відправив Пилипа до Роменської духовної школи. Пилип швидко виявив свої таланти і успішно навчався, хоча і був відомий своєю непокірністю до шкільних правил. У 1897 році за порушення дисципліни його виключили з навчального закладу.

У травні-вересні 1909 року під час ув'язнення в армавірській тюрмі Капельгородський написав автобіографічну повість-хроніку «Записки семінариста», де описав своє навчання і життя в Роменській духовній школі. Після цього він вступив до Полтавської духовної семінарії, де навчався разом із Симоном Петлюрою. Під впливом Петлюри Пилип став активним учасником революційного руху.

У 1902 році за участь у селянських заворушеннях його арештували. Після звільнення він учителював на Кубані і брав участь у революційній діяльності. Після революції 1917 року повернувся на Україну, де працював у редакціях різних газет.

Загибель

19 березня 1938 року Капельгородського заарештували, а 5 квітня 1938 року НКВС засудив його до розстрілу за вигаданими звинуваченнями у націоналізмі. Вирок виконали у травні 1938 року. У січні 1956 року він був посмертно реабілітований.

Творчість

Капельгородський належав до літературної організації «Плуг». Перші його твори з'явилися в альманаху «Перша ластівка» у 1905 році. Відомий як талановитий поет, прозаїк, публіцист, сатирик і гуморист. Серед його найвідоміших творів — роман «Шурган», повість «Аш хаду», оповідання «Червоноармієць Кучеренко», а також автобіографічна повість-хроніка «Записки семінариста». Після його смерті були видані романи «Артезіан» та «Оборона Полтави».

Михайло Стельмах назвав Капельгородського «людиною революційного духу і гарту».