Бабюк Андрій Дмитрович

Життєпис

Андрій Баб'юк народився 14 липня 1897 року в селі П'ядики Коломийського повіту (нині Коломийського району) в Галичині в бідній селянській родині. Закінчив сільську школу, потім 6 класів Коломийської гімназії, 1914 року — вчительську семінарію у Львові.

Під час Першої світової війни служив підхорунжим у Легіоні Січових Стрільців у складі австро-угорської армії, був редактором газети «Стрілець». 1919 року в Кам'янці-Подільському в бібліотеці «Стрільця» видав свої враження очевидця «Махно і махновці».

У лютому 1920 року разом із Першою Галицькою бригадою УСС перейшов на бік Червоної армії. Член КП(б)У (1920). До кінця війни був на фронті як голова редакційної колегії і комісар агітпоїзда, редагував газету для галицького селянства «Більшовик».

Після закінчення громадянської війни Ірчан оселився в Києві і впродовж двох років (1921—1922) працював лектором у школі червоних старшин, одним з редакторів журналу «Галицький комуніст», активно друкувався в пресі. В Києві Ірчан познайомився зі своєю дружиною Зденкою та одружився з нею. Вона була дочкою чеського лікаря, і коли її батьки повернулися до Праги в 1922 році, молода пара поїхала за ними. У Празі Ірчан вступив до Карлового університету і брав участь в українській студентській діяльності. На той час він був добре відомий як письменник і продовжував публікувати статті та оповідання, деякі з яких були надруковані в Північній Америці.

У жовтні 1923 року виїхав до Канади, друкувався в місцевій українській пресі, редагував масові українські журнали «Робітниця» і «Світ молоді», був секретарем заокеанської філії Спілки пролетарських письменників «Гарт».

Улітку 1932 року повернувся до Харкова, очолював літературну організацію «Західна Україна».

Загибель

Мирослава Ірчана заарештували 28 грудня 1933 року в приміщенні ЦК КП(б)У після тривалої розмови з Павлом Постишевим. Звинувачений у приналежності до націоналістичної української контрреволюційної організації. 28 березня 1934 року судова «трійка» і Колегія ГПУ засудили письменника на 10 років концтаборів.

Покарання відбував у виправно-трудових таборах на терені Карелії (Сегежа) та в Соловецькій тюрмі. Тут разом із Лесем Курбасом брав участь у роботі над виставами «Весілля Кречинського» Олександра Сухово-Кобиліна, «Аристократи» Миколи Погодіна, «Інтервенція» Льва Славіна, «Учень диявола» Бернарда Шоу та ін.

9 жовтня 1937 року «трійка» УНКВС Ленінградської області засудила Ірчана до найвищої кари в сфабрикованій справі на 134 «українських буржуазних націоналістів», які нібито створили на Соловках контрреволюційну організацію «Всеукраїнський центральний блок» і підлягали розстрілу (справа № 103010-37 р.). Вирок виконано 3 листопада 1937 року.

Твори Ірчана було заборонено видавати, а вже видрукувані вилучено з бібліотек. Мирослава Ірчана реабілітовано посмертно 3 квітня 1956 року.

Творчість

Із 7 років став складати пісні. Дебютував оповіданням «Зустріч» у віденській газеті «Свобода» від 30 жовтня 1914 року. Перша збірка новел «Сміх Нірвани» вийшла у Львові 1918 року, підписана справжнім ім'ям автора.

Автор п'єс «Бунтар» (1921), «Безробітні» (1922), «Дванадцять», «Родина щіткарів» (обидві — 1923), «Бувші люди» (1925), «Малі ковалі», «Підземна Галичина» (обидві — 1926), «Радій» («Отрута», 1928), «Плацдарм» (1931). Автор фейлетону «Кам'янецька неділя (Вражіння)» — опубліковано 11 вересня 1921 року в газеті «Червона правда» (Кам'янець-Подільський).

Видання

• Сміх Нірвани. — Львів, 1918.
• Махно і махновці: Враження очевидця. — Кам'янець-Подільський, 1919. — 32 с. — (Бібліотека «Стрільця», № 8).
• Бунтар. — Нью-Йорк—Львів—Київ, 1922.
• Безробітні. — Вінніпег, 1923.
• Дванадцять. — Київ, 1930.
• В бурянах. — Торонто (Канада), 1925.
• Десять років тому… — Харків, 1930.
• Їх біль. — Вінніпег, 1923.
• Нежданий гість. — Вінніпег, 1923.
• Підземна Галичина. — Київ—Харків, 1930.
• Радій. — Одеса, 1929.
• Родина щіткарів. — Вінніпег, 1925.
• Скупар. — Вінніпег, 1928.
• Трагедія Першого травня. — Нью-Йорк, 1923.
• Фільми революції. — Нью-Йорк—Берлін, 1923.
• Карпатська ніч. — Вінніпег, 1924.

Цікаві факти

Псевдонім письменника, за однією з версій, походить від імені доньки священика з села Пістинь Ірини Арсенич, у яку той був закоханий.