Ананенко Олексій Михайлович

Народився в селянській сім'ї. У 1961 році сім'я переїхала до села Тулинівка в Тамбовській області, де у 1977 році Олексій закінчив середню школу.

З 1977 по 1983 рік навчався в Московському енергетичному інституті за спеціальністю «Атомні електростанції та установки», отримав кваліфікацію інженера-теплофізика.

З 1983 по 1989 рік працював оператором та старшим інженером-механіком у реакторному цеху Чорнобильської АЕС.

У 1989—1992 роках працював у Київському відділенні інституту «Атоменергопроект», де займався розробкою звітів з аналізу безпеки українських АЕС, включаючи оцінки наслідків радіаційних аварій.

З 1993 по 1994 рік був начальником лабораторії у відділі розрахункового аналізу теплогідравлічних процесів та ймовірнісного аналізу безпеки АЕС в науково-технічному центрі з ядерної та радіаційної безпеки.

У 1994 році розпочав роботу в Держатомнагляді України, де був начальником аварійно-диспетчерського відділу.

З 1995 по 2003 рік працював у Мінекобезпеки України, адміністрації ядерного регулювання та Мінекоресурсів на посаді керівника підрозділу з питань аварійної готовності та реагування.

З квітня 2001 року по 2010 рік працював у Державному комітеті ядерного регулювання України, займаючись питаннями аварійної готовності та реагування.

У листопаді 2010 року звільнився з посади начальника Інформаційно-кризового управління та достроково вийшов на пенсію як учасник ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

З листопада 2010 по травень 2011 року тимчасово повернувся на роботу та був начальником відділу міжнародних проектів Державного науково-технічного центру з ядерної та радіаційної безпеки.

З травня 2011 року працює на посаді директора з інституційного розвитку Асоціації «Український ядерний форум».

У 2017 році Олексій потрапив у ДТП на пішохідному переході, після чого кілька місяців перебував у комі.

З квітня 2018 року — на пенсії.

Участь у ліквідації аварії на ЧАЕС

Олексій Михайлович був одним з трьох спеціалістів, які в квітні 1986 року займалися спуском води з теплоносія четвертого енергоблоку ЧАЕС.

Приблизно 185 тонн розплавленого ядерного матеріалу зі зруйнованого реактора пропалювали бетонну плиту під реактором. Під ними в басейні-барбатері накопичувалася вода, використана під час гасіння пожежі в перші дні після аварії. Її об'єм оцінювався у 19 тисяч тонн.

Якби розплавлена активна зона дісталася води, була висока ймовірність повторного вибуху. Тому був розроблений план: троє спеціалістів (відомі як «водолази») мали пройти через затоплені камери четвертого реактора, знайти два запірних клапани і відкрити їх, щоб спустити воду.

Борис Баранов, начальник зміни станції, вирішив, що цю небезпечну операцію будуть виконувати троє осіб: він сам, старший інженер енергоблоку № 3 Валерій Беспалов і старший інженер Олексій Ананенко.

Всупереч поширеній думці, всі троє вижили, отримавши некритичні дози опромінення.

Нагороди

• Герой України з врученням ордена «Золота Зірка» (27 червня 2019) — за героїзм і самовіддані дії під час ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС.
• Орден «За мужність» III ступеня (25 квітня 2018) — за значний внесок у подолання наслідків Чорнобильської катастрофи, самовідданість, високий професіоналізм і багаторічну плідну громадську діяльність.
• Орден «Знак пошани» (СРСР).
• Почесна грамота Кабміну України (2005) — за значний внесок у створення Державного комітету ядерного регулювання, розвиток та безпеку ядерної енергетики України.